Коли згадують обласний центр на заході України, одразу виринає ім’я гетьмана – Хмельницький. Але до 1954 року місто носило зовсім інше ім’я – Проскурів. Ця назва звучала тут століттями. Її вимовляли шепотом у молитовних зібраннях, карбували на печатках, писали на мапах і листівках. Сьогодні Проскурів залишився лише в назвах старого залізничного вокзалу, у спогадах старожилів та на пожовклих сторінках архівів. А тоді, у першій половині ХХ віку, це було живе ім’я цілого повіту, залізничного вузла, торговельного осередку.
Втім зміна назви – це завжди більше, ніж просто бюрократичний акт. За нею стоять культурні пласти, політичні рішення, іноді навіть ідеологічні війни. Саме так сталося і з Проскуровом. У 1954 році на мапі Радянського Союзу з’явився Хмельницький, а старовинна назва відійшла у тінь. Чому ж місто так довго було Проскуровом? Звідки взялося це слово? І що передувало його остаточному зникненню? Про все це – далі.
Походження назви Проскурів
Лінгвісти й історики досі сперечаються про корінь цього слова. Основна версія пов’язує Проскурів із давньоруським «проскура» – тобто богослужбовий хліб, просфора. У середньовіччі на цих землях справді існували монастирські господарства, а випікання просфор було важливим ремеслом. Звучить логічно, але залишаються питання. Бо поряд з Проскуровом є чимало поселень з подібною морфологією, але без релігійного підтексту.
Інша гіпотеза вказує на антропонім – можливо, якийсь Проскур або Проскура був першим власником земель, і назва закріпилася через присвійний суфікс «-ів». За доби Великого князівства Литовського таке траплялося часто. Втім, жодних документальних підтверджень особі з таким іменем не знайдено. Ще один варіант – гідронімічне походження, від річки Плоска або Проскурка, яка протікала через місцевість. Річище давно пересипане, і слідів майже не лишилося.
Так чи інакше, назва Проскурів витіснила попередню форму – Плоскирів. Остання походить від слова «плоский», що описувало рельєф: рівнинна місцевість, без пагорбів, зручна для землеробства. Поступово, приблизно в XVI столітті, у документах починає домінувати вже «Проскурів». Мовознавці пояснюють це типовим чергуванням звуків «л» і «р», характерним для подільських говірок.
Перші документальні згадки
Найдавніша писемна згадка про городище на цьому місці датована 1431 роком. У грамоті короля Владислава ІІ йдеться про село Плоскирів (або Плоскирівці) як про маєтність, подаровану шляхтичеві. Тоді це було крихітне поселення на перехресті торгових шляхів з Кам’янця до Волині. Ніхто ще не називав його Проскуровом; та й містом воно не було.
Потім, 1493 рік – перша згадка вже саме Проскурова. Її знайшли в люстраціях королівських маєтків. З цього моменту назва закріплюється офіційно. Але навіть тоді міських прав поселення не мало, залишаючись власністю різних магнатських родин. Воно переходило з рук у руки між Гербуртами, Одровонжами, Сенявськими – усі вони додавали свої штрихи до управління.
Цікаво що в усній традиції ще довго жили обидві назви. Місцеві селяни могли казати «Плоскирів» або навіть «Проскурівці». Саме ж містечко формувалося неквапливо: дерев’яний замок на пагорбі, кілька вулиць, дві церкви, костел та синагога – ось типовий краєвид Проскурова початку XVI сторіччя.
Магдебурзьке право та польський період
Справжній поштовх розвитку дало отримання магдебурзького права. 1566 року король Сигізмунд Август своїм привілеєм надав Проскурову право на самоврядування. Це означало власний магістрат, ярмарки, ремісничі цехи. Місто почало дихати на повні груди. Звісно, до великих центрів на кшталт Львова чи Кам’янця йому було далеко, але значення Проскурова для Поділля неухильно зростало.
У цей період активно забудовується ринкова площа, зводяться муровані будівлі. З’являється вірменська громада, що засновує свої крамниці. Єврейське населення також зростає; згодом саме воно відіграватиме важливу роль у торгівлі зерном і худобою. Проскурів стає переважно ремісничо-торговельним осередком, де перетиналися інтереси різних культур. Щорічні ярмарки збирали купців здалеку.
Попри всі привілеї, місто неодноразово страждало від воєнних лихоліть. У другій половині XVII ст, під час козацьких повстань і польсько-турецьких воєн, Проскурів не раз горів. Назва втрималася, але багато кварталів довелося відбудовувати з нуля. Це був звичний ритм життя прикордоння.
Проскурів у складі Російської імперії
Після другого поділу Речі Посполитої 1793 року, регіон увійшов до складу Російської імперії. У 1795 році Проскурів отримав статус повітового міста Подільської губернії. Саме тоді назва Проскурів починає вживатися у всіх офіційних документах без варіацій. З’явився герб – золотий сніп на блакитному тлі, що символізував землеробство.
Протягом XIX століття місто повільно розросталося. Важливою подією стало будівництво залізниці у 1870 році. Лінія Жмеринка – Волочиськ пройшла через Проскурів, і це перетворило його на транзитний вузол. Вантажі, пасажири, пошта – усе йшло через тутешній вокзал. Назва «Проскурів» зазвучала по всій імперії, її друкували на квитках та розкладах.
Населення стрімко зростало: якщо на початку століття тут мешкало близько 2 тисяч осіб, то в 1897 році – вже понад 23 тисячі. Більшість становили євреї (близько 50%), далі українці, поляки, росіяни. Проскурів славився своїми млинами, шкіряними майстернями, тютюновими складами. Втім, політичних свобод не було, і на початку XX ст. місто стало ареною робітничих страйків та революційних настроїв.
Бурхливе XX століття: випробування війнами
Початок XX віку не пошкодував місто. Перша світова, розпад імперій, визвольні змагання – Проскурів бачив загони УНР і більшовиків, петлюрівців і денікінців. У 1919 році тут стався єврейський погром, який забрав життя сотень людей. Ця трагедія назавжди залишилася шрамом на тілі давньої громади.
Радянська влада остаточно утвердилась у 1920-му. Проскурів став центром округу, потім району. Назва не змінювалась, хоча усе навколо перебудовували за новими лекалами. У 1930-х роках пройшла колективізація, були закриті синагоги та церкви, розкуркулювали селян. Голод 1932–33 років не оминув місто, хоча масштаби тут були менші, ніж у селах.
Під час Другої світової війни Проскурів опинився під німецькою окупацією з липня 1941 по березень 1944. Нацисти зберегли назву; вона навіть з’являлась у штабних картах як «Proskurow». Єврейське населення було майже повністю знищене. Місто зазнало значних руйнувань, але залізничний вузол відновили швидко, адже він був стратегічним.
Цікаво що вже тоді, у розпал війни, дехто з партійних функціонерів обережно закидав ідею про перейменування. Але справа не йшла далі розмов. Усі чекали якогось знакового приводу. І він знайшовся на початку 1950-х.
Указ 1954 року: прощання з давньою назвою
1954 рік був проголошений роком 300-річчя Переяславської ради. Керівництво УРСР вирішило масштабно відзначити цю дату. Одним із символічних кроків стало перейменування кількох міст. 16 січня 1954 року Президія Верховної Ради УРСР видала указ «Про перейменування міста Проскурова на місто Хмельницький». Того ж дня Проскурівський район став Хмельницьким, а разом із ним змінила назву і область (до того – Кам’янець-Подільська).
Радянська преса подавала це як подарунок трудящим. Мовляв, «старовинна назва Проскурів не відповідає духу соціалістичного будівництва». Жодних референдумів, жодних обговорень. Просто – зранку всі прокинулись у Хмельницькому. Для багатьох це було шоком. Містяни ще довго за звичкою казали «Проскурів», особливо у приватних розмовах.
Фактично, історичне ім’я, яке протрималося понад 450 років, зникло за одну ніч. Звісно, не всі шкодували. Частина молоді сприйняла перейменування з ентузіазмом. Але старше покоління сумувало за звичним словом, що пахло дитинством.
Основні історичні віхи назви міста:
- 1431 р. – перша писемна згадка поселення як Плоскирів (Плоскирівці).
- 1493 р. – у документах вперше зафіксовано назву Проскурів.
- 1566 р. – місто отримує магдебурзьке право.
- 1795 р. – Проскурів стає повітовим центром Подільської губернії.
- 1954 р. – указ про перейменування на Хмельницький.
Перелік містить лише головні дати. При цьому за кадром лишаються десятки дрібних подій, які також формували обличчя Проскурова.
Життя під іменем Проскурів у воєнні роки
Окремо варто зупинитись, на періоді 1941–1944. Німецька адміністрація повернула багато старих топонімів, але Проскурів у цьому не потребував – він і так був Проскуровом. Влада рейху використовувала ту саму назву що й Російська імперія, і ранній СРСР. Тож фактично місто безперервно носило це ім’я до 1954 року. У нацистських документах можна побачити «Proskurow» або «Proskurov» – залежно від мови.
Місцеві жителі пережили жахливі сторінки окупації: розстріли в районі Ракового, гетто, примусову працю. Проскурів став перевалочним пунктом для військ, які рухалися на схід. Ім’я міста зникало з офіційних звітів лише після визволення – тоді на короткий час повернулася стара назва, поки вже радянська влада не знищила її остаточно.
Ця спадкоємність доводить, що Проскурів був не просто географічним ярликом. Він уособлював стійкість місцевої ідентичності, навіть коли кордони держав розсипалися.
Зміна офіційної назви міста в різні історичні періоди:
| Період | Назва | Контекст |
|---|---|---|
| 1431–XVI ст. | Плоскирів (Плоскирівці) | Перша згадка поселення; назва описує рівнинний ландшафт. |
| 1493–1954 | Проскурів | Офіційна назва у складі Речі Посполитої, Російської імперії, УНР та СРСР; під час німецької окупації також використовувалася. |
| 1954–дотепер | Хмельницький | Перейменований на честь гетьмана Богдана Хмельницького до 300-річчя Переяславської ради. |
Перехід від Плоскирова до Проскурова був поступовим і мовно зумовленим. А от стрибок від Проскурова до Хмельницького – різкий, політичний. У цій таблиці видно, як століттями назва трималася за корінь, а потім її замінили одним рішенням.
Безперечно, Проскурів не канув у небуття повністю. Його зберігають назви мікрорайонів, вулиць, а головне – пам’ять людей. Ті, хто народився до 1954 року, й досі часом промовляють «я з Проскурова». І в цьому слові – уся багатошарова історія міста, яка не вкладається в ідеологічні рамки.
Це почуття незнищенності старого імені витає над безіменними провулками, над залізничними коліями, де колись гриміли вози чумаків. Може тому у 1990-х роках навіть лунали пропозиції повернути Проскурів. Але цього не сталося – Хмельницький вже вкоренився в сучасну свідомість.
Звісно, дискусія ще не закрита. Місцеві краєзнавці час від часу підіймають питання, адже декомунізація торкнулася багатьох поселень. Проте випадок з Проскуровом особливий: він пов’язаний не з комуністичними діячами, а з історичною постаттю, яка залишається символом української державності. Саме тому будь-які спроби чергового перейменування викликають шквал емоцій. І поки мовчазна більшість зберігає нейтралітет, назва Хмельницький продовжує своє існування.
Між тим, архітектурні пам’ятки Проскурова нагадують про минуле. Варто лише уважно глянути на фасади будинків по вулиці Подільській або на старий залізничний вокзал «Проскурів». Це не просто будівлі – це закам’яніла пам’ять про те, що місто завжди мало власне обличчя, власне ім’я. І навіть якщо туристи сьогодні питають дорогу в Хмельницькому, відповідь десь на дні вуха звучить як відлуння: «ви в Проскурові».
Підсумувати це можна лише усвідомленням, що кожна назва містить у собі цілий світогляд. Для одних Проскурів – це символ відсталості й провінційності. Для інших – батьківська домівка, де пахло свіжою випічкою і ладаном. А для історії – це тривалий період, який завершився у січні 1954, але не зник безслідно. Три імені: Плоскирів, Проскурів, Хмельницький – три обличчя одного міста, які нагадують нам про невпинний плин часу і крихкість людської пам’яті.
