Вівсяний кисіль продовжує тему знайомства з російськими киселями. Цього разу я зварила кислий вівсяний кисіль, про який згадується майже у всіх російських казках. Це той самий кисіль, який їли з молоком, і який став прототипом молочних річок з кисільними берегами. Коротше, нахлебалася я цього киселю на все життя, що залишилося. Із цукром і молоком їсти можна, але повторювати більше не буду. Хоч і пишуть скрізь, що цей кисіль — страшенно корисний для травлення.
Для приготування киселю вам знадобиться
- вівсяні пластівці («Геркулес») — 400г
- вода холодна — 1.5 л
- житній хліб (скоринка) — 1 шт.
Рецепт киселю
Пачку Геркулесу (400г) залила 1.5 літра холодної води, додала скоринку житнього хліба, прикрила серветкою і поставила в тепле місце для заквашування.
У процесі бродіння геркулес розмокає, розбухає. На третій день у банці був справжнісінький квас, кислий і ядрений. Після розмішування він став білий як молоко.
Я його процідила, макуху віджала. І почала потроху варити і пробувати, що ж це за кисіль такий.
При варінні він поводиться як заварний крем, його потрібно постійно мішати, інакше все звариться грудками і прилипне до дна. Варила пару хвилин після закипання. У гарячому вигляді у нього щільність і вигляд заварного крему. Чого не скажеш про смак і запах. У першу порцію я не додавала нічого, зварила вівсяне молоко як є. Вийшов такий собі кислуватий вирвіглаз із запахом вареної браги. У літературі пишуть, що саме таким його здебільшого і їли, заливши молоком. Або полив пісною олією.
Для початку я його спробувала гарячим. Додала вершкового масла і меду. Другу частину змішала з медом і залишила остигати. Ну, з маслом і медом, у гарячому вигляді, його вже можна було їсти, він став кисло-солодким. Остиглий, він все одно не здався мені смачним. Залила малиновим варенням, так-то краще стало. Ну і не спробувати молочні річки і кисельні береги я не змогла. Але зварила його вже одразу з цукром.